Історія

У попередньому підрозділі вже розповідалося, що у власність родини Скарбеків Бурштин мав потрапити ще у 30-х роках XVIII ст. після одруження власника Рожнятова й Обертина Рафаїла Людвика Скарбека з донькою Павла Беное Юлією Магдаленою. Але остання передчасно померла, тому П. Беное зробив спадкоємцем не зятя (який і без того був доволі багатим), а онуку Юлію. Не маючи дітей, під кінець життя вона заповідає місто, разом із прилеглими землями синові свого зведеного брата Ігнатію Скарбеку.

Перш ніж почати розповідь про нового власника Бурштина коротко ознайомимося з родоводом династії Скарбеків, яка належала до гербового братства Абданк. Представники цього давнього польського роду вважали своїм прародичем шевця Скабу. Його сини в XVII ст. отримали шляхетську гідність й стали називати себе Скарбеками. Особливими заслугами вони не відзначилися, хоча й займали високі державні посади, репрезентували вище духовенство католицької Церкви, обиралися депутатами сейму. Найбагатшим у роду був дід власника Бурштина Рафаїл. Він володів кількома містечками і двома десятками сіл. Сини цього заможного шляхтича стали родоначальниками галицької (Ян і Людвик) та київсько-лехіцької (Гаврило Фелікс) гілок династії.

На час успадкування Бурштина граф Ігнатій Скарбек володів селами Альбігова, Остриня, Хом'яківка й Пшеничники. В одному з них він мав прекрасну віллу. Але містечко ще з дитячих років вабило його своєю таємничістю й красою, тому поміщик, не задумуючись, вирішив оселитися в ньому. Новий власник Бурштина був високоосвіченою, широкоерудованою людиною, любив музику, непогано малював, захоплювався ботанікою та орнітологією. З поміж інших шляхтичів, він виділявся розумом і тактовністю, а ще відсутністю таких рис характеру, як зазнайство й гонор. В той час, коли конфлікти між польськими панами вважалися звичним явищем, коли дрібне шляхетство холопствувало перед магнатами, коли повальне п'янство знаті шкодило роботі сеймів, коли жінки гордилися не чоловіками, а коханцями моральні устої бурштинського дідича були великою рідкістю. Щоб негативні сторони громадсько-політичного життя не затягнули його у свою пучину, І. Скарбек намагався триматися осторонь від інтриг панства і з головою занурювався в господарські справі успадкованих маєтностей, вирощував заморські види кущів і дерев, розводив рідкісних птахів. Він не любив великих міст, а тому майже безвиїзно проживав у Бурштині й намагався створити тут затишок для своєї рідні й добробут для підданих. Чимало часу уділяв граф Скарбек своїй сімї. Разом і дружиною Людвікою, що походила з найвідомішого й найбагатшого роду Потоцьких, обоє виховували двох доньок - Целестину й Елеонору, одна з яких у майбутньому стане спадкоємницею містечка. Дуже любив і поважав власник Бурштина свого молодшого брата Станіслава (1780-1848) що ввійшов в історію світового мистецтва як відомий меценат польської культури, фундатор директор польського театру у Львові, Завдяки братові поміщик із провінції був обізнаний зі всім, новинами культури й мистецтва краю.

За роки господарювання Ігнатія Скарбека Бурштин перетворився у красиве містечко, в якому на довший час стали зупинятися мандрівники, адже відтепер тут було на що подивитися. За ініціативи власника, Ринкову площу, по периметру забудовано невеличкими кам'яними двоповерховими волоськими будиночками, які щільно тулились один до одного. На власні кошти дідич спорудив придворну каплицю, яку згодом віддав під уніатську церкву, чим завоював собі авторитет серед, української громади. Не забував поміщик і римо-католиків. До діючого костьолу він добудував вежу заснував монастир сестер милосердя святих Вікентія і Павла, а через рік при ньому заклав сирітський будинок та притулок для 10 людей похилого віку: п'яти жінок і п'яти чоловіків. На кладовищі І. Скарбек звів каплицю-усипальницю, в якій були поховані члени його родини, а можливо і він сам. Обставини змусили нового господаря містечка подбати про своє помешкання. Річ у тім, що стару резиденцію, побудовану ще Павлом Беное дуже пошкодив паводок і вона виявилася непридатною для проживання, її перший поверх пристосували для складів, комор, кухні, а верхні поверхи розібрали. Неподалік від старої будівлі бурштинський дідич розпочав зведення нового палацу. На жаль, відомі досі історичні джерела не подають дати його спорудження. Польський дослідник Р. Афтаназі припускає, що палац зведений "при Ігнатію Скарбеку, якраз на переломі XVIII і ХІХ століть, а закінчений ще пізніше, після його одруження". Насправді І. Скарбек став власником Бурштина тільки у 1802 р., тому дату побудови слід відносити до пізнішого часу. Автор цієї статті (- З.Ф.) вважає, що резиденцію Скарбеків-Яблоновських, найімовірніше, споруджено у 30-х роках XIX ст. На це вказують такі аргументи:

Фронтон палацу прикрашали, поєднані композиційне в одне ціле, герби Абданк і Пилява, ще належали І. Скарбеку і його дружині Л. Потоцькій. Отже, будівля не могла бути зведена раніше ніж вони одружилися.
Вивчення фотоілюстрацій та малюнків споруди свідчить про те, що вона побудована у стилі який був пануючим в архітектурі та прикладному мистецтві в перші три десятиліття XIX ст. Для нього характерні монументальні колонади і масивні портики, античні прийоми членування стін, сюжетний рельєфний декор, тощо.
Бурштинський палац дуже нагадував будинок польського театру (збудований у 1839-1842 pp .), фундатором і директором якого був рідний брат Ігнатія Скарбека Станіслав. Схожі плани обох споруд, а також майже ідентичні портик із колонами іонічного ордера й балюстрадою на другому поверсі, масивні аркади на першому поверсі, форма й декор фронтону над портиком, карнизи, форма вікон дозволяють припустити, що вони зведені за проектом одного автора - відомого львівського архітектора Яна Зальцмана. Можливо, саме він виконував замовлення обох братів.
В інтер'єрі палацу навіть у 20-30-х роках XX ст. зберігся стиль бідермаєр, що розвивався в австрійському мистецтві дизайну в 1815-1848 роках. Житлові кімнати мали в одному з кутів біломармурову кахельну піч у півкруглому заглибленні, а вітальня - камін, декоровані в тому ж модному на час побудови стилі. Численні ніші в стінах палацу заповнювали скульптурні колонади, фігурки святих та звірів. Характерні ознаки бідермаєра мали й меблі.
Споруда мусила бути збудована до смерті Ігнатія (1842), інакше спадкоємець містечка - князь Кароль Яблоновський - зобразив би, на фронтоні палацу свій герб.

До нашого часу дійшло кілька фотоілюстрацій і малюнків палацу, а також його опис у книзі Р. Афтаназі. Це була триповерхова, прямокутна в плані будівля, центральну частину фасаду якої займав класичний портик з шістьма колонами іонічного ордера, який підтримували масивні аркади. Завершувалась центральна частина фасаду бароковим трикутним фронтоном. Бокові фасади акцентував широкий відкритий портик, який підтримували чотири колони доричного ордера. Терасу прикрашали балюстрада і декоративні барокові вази. Світло проникало в палац через прямокутні двостулкові високі (на першому й другому поверхах) і дещо менші (на третьому поверсі) вікна. Усього їх налічувалося 124. Палац мав багатий архітектурний декор. Окрім колон із капітелями й балюстрад з урнами, в першу чергу кидалися у вічі рельєфні герби на фронтоні й барельєфні постаті маленьких хлопчиків, амурів, ангелів, які граються зі звірятами, зроблені у плоских заглибленнях між другим і третім поверхами головного й бічних фасадів. Над вікнами знаходилися декоративні прикраси у вигляді рослинних гірлянд.

Присвячується 450 - річчю міста БУРШТИН 1554 - 2004

Скарбеки