Присвячується 450 - річчю міста БУРШТИН 1554 - 2004
© Петро Торконяк
Фото: Ігор Попик
Беное
Військова, адміністративна та дипломатична кар'єра власника Бурштина Павла Беное. Спорудження першого бурштинського палацу. Архів бурштинського замку. Монастир тринітаріїв у містечку. Книгозбірня католицької чернечої обителі. Перетворення містечка у важливий торгівельний центр краю. Успадкування Бурштина онукою П. Беное Юлією Скарбек-Жевуською.
Перша половина XVIII ст. на західноукраїнських землях знаменувалася зародженням нових буржуазних відносин. Крізь товщу шляхетсько-кріпосницької системи несміливо пробивалися кволі паростки нового господарювання і не дивлячись на сильний спротив давали свої перші плоди. Носієм буржуазної ідеології переважно ставала шляхта, яка була не зашорена думками про те, що заняття торгівлею та промислами є недостойними представника вищого стану. Бурштинові повезло, що один із таких людей - Павло Беное - став його власником. . .
Народився П. Беное між 1680 і 1690 роками у с. Княгинині біля Станіславова в родині шляхтича першого покоління Кароля Беное, який перед народженням сина, за військові заслуги отримав шляхетське достоїнство і удостоївся права використовувати герб Тачала (на щиті герба зображався журавель із зірками по обох боках його голови). Покровителем і близьким другом Кароля був власник Станіславова, галицький староста Андрій Потоцький. Будучи добре обізнаним із будівельною справою, батько Павла Беное удосконалював оборонні укріплення закладеної Потоцькими Станіславівської фортеці. У цій справі він досяг великих успіхів, за що й отримав чин капітан-інженера. Свого сина Кароль готував до військової кар'єри. Премудрості мистецтва бога Марса Павло Беное здобував при дворах магнатів Вишневецьких та Потоцьких. Разом із патронами і їхніми дітьми йому довелося брати участь у кількох битвах. Однак відзначитися в них новоспеченому воякові не вдалося. Маючи від природи слабкі фізичні дані, він не міг скласти гідну конкуренцію у рицарських турнірах сильним і витривалим суперникам. Зате інші вельможі не могли тягатися з ним у вирішенні інтелектуальних задач. Сферами особливого зацікавлення молодого Беное були юриспруденція й економіка. Саме в цих науках він вирішив шукати своєї фортуни. Швидке просування по щаблях адміністративної драбини забезпечило йому вдале одруження з дівчиною зі старовинного роду константинопольських імператорів Палеологів - Марією. Від дружини Павло добре вивчив турецьку мову, що допомогло йому в майбутньому очолити важливу дипломатичну місію у Туреччину.
У 1711 р. П. Беное поступив на державну службу. На перших порах йому довелося задовольнитися скромною посадою гродського писаря у Галичі. Через 6 років, завдяки клопотанню Потоцьких, перспективного шляхтича призначили подільським скарбником. У 1725 р. він отримав чин коломийського хорунжого. Та військова справа його мало цікавила. Про небажання П. Беное займатися нудним вишколом пихатих шляхтичів свідчить той факт, що всі справи свого військового підрозділу він перепоручив заступникам, а як тільки видалася можливість, звільнився від посади хорунжого. У 1735 р. одруживши свою дочку Юлію Магдалену з Рафаїлом Скарбеком, Павло віддав зятеві свої коломийські маєтності, а з ними і посаду коломийського хорунжого. На той час любимчик Потоцьких був уже суддею ґродським галицьким (з 1728 p.), депутатом трибуналу (1729), а також старостою яблоновським, солотвинським і коломийським (1731). До того ж, фактичний господар краю Й. Потоцький зробив його комісаром своїх маєтностей і опікуном сина Станіслава.
В 30-х роках XVIII ст. П. Беное захоплюється політикою. Шляхта округу у 1736, 1740, 1744 роках обирає його послом (депутатом) до сейму. У парламенті, разом із Чарторийськими і Потоцькими він започаткував ряд реформ, спрямованих на перетворення Речі Посполитої у буржуазну республіку. Підтримка фракції А. Чарторийського дала П. Беное матеріальні вигоди. По низькій ціні у 1738 р. він викупив у лідера парламентської опозиції Бурштин із прилеглими селами. Містечко йому дуже сподобалося, і новоявлений політик-підприємець вирішив оселитися в ньому. Розпочав вельможа зі зміни архітектурного виду помешкання. Справа в тому, що перша третина XVIII ст. була часом припинення татарсько-турецьких нападів. Знать перестала виділяти гроші на вдосконалення фортифікації. Натомість багаті дідичі перебудовують свої замки в палаци й вілли, які більше гармоніюють із духом епохи, поєднуючи у своїй архітектурі італійську пишність і французьку вишуканість. Віддаючи данину моді П. Беное також розібрав дерев'яний замочок, в якому колись знаходилася тимчасова резиденція попередніх власників містечка - Синявських і Чарторийських, і на його місці приблизно у 1740 р. спорудив перший бурштинський палац. Таке припущення ґрунтується на двох давніх переказах, а також - на картографічній фіксації залишків будівлі, що колись служила резиденцією бурштинського дідича. Перший переказ записав у 1922 р. тесть останнього власника Бурштина, князя Станіслава Яблоновського-молодшого, 3. Мінейко. У своєму щоденнику він зазначав, що бурштинський палац був збудований "кимось із Палеологів", а це є промовистим натяком на спорудження його Павлом Беное, так як він був одружений з жінкою з цього роду. Друге свідчення існування в Бурштині палацу Беноітів знаходимо у статті польського дослідника Романа Афтаназі. Він писав, що в глибині бурштинського парку знаходився "низький і довгий будинок, що, будучи зліпком із різних епох, не належав до жодного архітектурного стилю". На початку XX ст. в ньому розташовувалися кухні, комори, покої слуг тощо. Судячи з конфігурації на карті Бурштина 1921 р., можна припустити, що ця будівля колись була однією зі стін замку. Але достеменно відомо, що на 1698 р. у містечку в доброму стані знаходився дерев'яний замок, тому споруджувати нову муровану твердиню після припинення турецько-татарськйх набігів потреби не було. Ото ж, видовжена будівля, з огляду на свою монументальність могла бути тільки, реконструйованим після розрухи, палацом Беное-Жевуських. У плані він мав форму букви "П" із довгою поперечкою й вежами на кутах. Кілька кімнат у новій резиденції власник відвів для перенесених із колишньої твердині документів, які дістали назву "Архів Бурштинського замку". Тут зберігав П. Беное й особисті документи. Наступні власники палацу також залишили у сховищі велику спадщину.
Приділяв увагу власник Бурштина також оновленню й розбудові містечка. Очевидно, із його ініціативи розроблявся генеральний план регуляції й забудови населеного пункту. У книзі "Пам'ятки воєводства Станіславівського" відзначається, що "Бурштин є одним з останніх містечок малопольських, закладених у XVIII ст. і забудованих, разом із палацом, згідно опрацьованого у вищих інстанціях містобудівного плану. План той пізніше викривлено і в значній частині знівельовано через розбудову після пожеж."
Активна політична діяльність дозволила галицькому шляхтичеві стати відомою фігурою на політичному олімпі Польщі. У 1739 р. польський король призначає власника Бурштина коронним інстигатором. В цей же час П. Беное виконує цілий ряд спеціальних доручень першої особи держави: описує шкоду, нанесену західноукраїнським землям під час російсько-турецької війни, проводить демаркацію кордонів між Росією, Туреччиною й Польщею.'' Після ускладнення відносин Речі Посполитої з Туреччиною король доручає П. Беное провести переговори з турецьким урядом із метою примирення двох країн. Завдання короля було непростим. Турки зі зневагою ставилися до поляків, які допустили Росію до втручання у внутрішні справи Речі Посполитої. Дипломатична делегація перебувала в Туреччині майже пів року. Апогеєм місії стала конфіденційна бесіда П. Беное з великим візиром Порти, після, якої посланець польського короля в дар від головного міністра Туреччини отримав хутрові вироби й коня. Під час переговорів керівник делегації схилив турків до майбутнього союзу з поляками. Король залишився задоволений результатами посольства.
Перебуваючи в Туреччині, П. Беное познайомився з керівниками ордену тринітаріїв, які займалися викупом християн із турецької неволі. Спільними зусиллями дипломата й монахів чимало українців і поляків повернулися в рідні краї. З тринітаріями П. Беное продовжував співпрацювати й після повернення додому. У 1740 р. він запросив ченців цього ордену в Бурштин і віддав їм фільварок на Острівцях та село Насташин із річним прибутком в ЗО 000 злотих. Незабаром вони спорудили в місті будівлю монастиря. Найвірогідніше, що саме завдяки тринітаріям у Бурштині, в тому ж році, було закладено римо-католицьку парохію. Монахи спільно з латинськими ксьондзами використовували спочатку дерев'яний, а згодом і мурований костьол. В одній з келій монастиря знаходилася, зібрана ченцями велика бібліотека. Багато книг для бібліотеки передав П. Беное з книгозбірні бурштинського замку. Користувалися нею не лише ченці, а й світські особи. Згідно інвентарного опису, проведеного 14 квітня 1783 р. у книгосховищі налічувалося 543 книги, 22 манускрипти і 14 географічних карт. З 1749 р. і до смерті власник Бурштина займав посаду варшавського каштеляна, за якою мав необмежений вхід до королівського двору. Це у великій мірі допомагало йому вирішувати свої господарські проблеми. Маючи доступ до державних джерел інформації, він дуже швидко зрозумів, що майбутнє держави за новими економічними відносинами. І хоча шляхетський кодекс честі забороняв займатися підприємництвом і торгівлею, П. Беное не цурався цих занять і отримував надвисокі прибутки. Уміло використовуючи різницю в цінах, він наймав довірених осіб, які возили на продаж у Варшаву горілку, у Краків мед, у Свидницю (Сілезія) волів, у Гданськ зерно. У фінансовому звіті за 1750 р. один із найнятих ним купців, писав, що у Гданську продав товарів (пшениці, жита, пшона, маку, круп, поташу, полотна й мішковини) на 29,5 тис. злотих. На той час це була величезна сума, яка говорить про те, що власник містечка вважався одним із найбагатших людей Речі Посполитої. В Бурштині П. Беное влаштував склади для товарів, які надходили зі староств та фільварків. Саме звідси всі товари відправлялись на продаж за кордон. У 40-х pp . XVIII ст. містечко почало оновлюватися й розбудовуватися. Виросли підприємства по переробці сільськогосподарської сировини та лісу - млини, броварня, ґуральня, поташний та селітряний майдани. У червні 1745 р. за особливі заслуги перед державою король Август III дозволив Павлові Беное випалювати поташ, не сплачуючи податків. Обладнання для бурштинського селітряного майдану (котел поташевий, вагу, водяну пилу) привезли із Солотвино - населеного пункту, що також належав дідичеві. Відомо, що у 1751 р. лише з однією валкою в Гданськ із Бурштина відправляли по 100-300 фас поташу ( фаса - 79 літрів). Значні прибутки отримував варшавський каштелян від орендарів, яким здавав млини (один із них на Гнилій Липі орендував Семен Ґаба), фільварки, корчми у Насташині й Серниках, винницю у Тенітниках.
Усі свої маєтності П. Беное мав намір залишити у спадок своїй доньці Юлії Магдалені, яку дуже любив і поважав. Але вона померла ще в молодому віці (1740 p .), через 5 років після одруження з Рафаїлом Скарбеком. Свою любов уже немолодий шляхтич переніс на онуку, яку також звали Юлією. Саме їй Павло Беное залишив у спадок 15 придбаних населених пунктів. Однак цей дарунок мав деякий гіркий присмак. На травень 1755 р. було заплановано весілля Юлії Скарбек із писарем польним коронним Франциском Жевуським. Підготовка до весілля завершувалася - із різних кутків Речі Посполитої були запрошені гості, закуплено продукти й напої. І в цей момент із Рогозно надійшла звістка про смерть варшавського каштеляна. Порадившись, сімейство вирішило дату весілля не переносити. Воно відбулося в Бурштині, у травні 1755 р. з величезною помпою. Заправляла всім на весіллі бабуся молодої, Марія Палеолог. Вельможні гості гуляли й веселилися цілий тиждень.
Зі смертю Павла Беное закінчився період економічного зростання в Бурштині. Головним його підсумком було те, що містечко перетворилося в адміністративний і торговий центр регіону. В ньому відкрилися ряд підприємств, побудовано палац, костьол, монастир. Сюди стікались гроші і товари зі всієї Галичини. В соціальному плані в цей період значні привілеї здобули римо-католики, притіснялися права греко-католиків та іудеїв. З успадкуванням містечка Жевуським всі очікували перемін. І вони настали. Але спричинили їх не стільки дії нових власників, скільки політичні події у Східній Європі.
Авторські права на інформацію належать Зеновію Федунківу